top of page
  • Марія Демірджи

Бальзам для психіки, травмованої війною

Щодня близько 20 ветеранів війни закінчують життя самогубством у США. Останні десять років ця цифра залишається незмінною. Новий підхід в психотерапії дає надію. UPRA публікує переклад матеріалу Рейчел Ньюєр у The New York Times.


Лікування посттравматичного стресового розладу за допомогою МДМА дає реальну надію на довгострокове зцілення, кажуть експерти в галузі охорони здоров'я.


Найджел МакКуррі роззувся і зручно влаштувався на кушетці в кабінеті доктора Майкла Мітхофера, психіатра в Чарльстоні, Північна Кароліна.


«Я не відчував особливого занепокоєння щодо нашої зустрічі, але сьогодні вранці мені стало трохи тривожно», — сказав він. У цей час Енні Мітхофер, дипломована медсестра, колега та дружина доктора Мітхофера, намотувала манжету для вимірювання артеріального тиску на його руку. «Просто цікаво, у що я вплутуюся».


Найджел, колишній американський морський піхотинець, повернувся з Іраку у 2004 році. З того часу посттравматичний стресовий розлад покалічив його життя. Він мав проблеми зі сном, дистанціювався від друзів та сім'ї, страждав на алкоголізм. Емоційне оніміння, яке він відчував, змінювалося нападами люті та параної. Найджел вже думав про самогубство, коли його сестра почула про клінічне випробування терапії із застосуванням МДМА для лікування ПТСР. У 2012 році Найджел заповнив анкету на участь у дослідженні. «Я був готовий на все», – згадує він.


ПТСР – одна з основних проблем охорони здоров'я у всьому світі, нерозривно пов'язана з війною. У США такий діагноз ставлять приблизно 13% ветеранів війни – і 20-25% серед тих, хто пройшов Ірак та Афганістан. Загалом по населенню ПТСР діагностують приблизно у 7% людей.

Офіційний діагноз – ПТСР – з'явився у 1980 році, але лікарі досі не знайшли однозначно дієвого лікування. «Деяким ветеранам і солдатам лікування не допомагає зовсім», — каже доктор Стівен Ксенакіс, психіатр та бригадний генерал армії США у відставці. До 50% ветеранів, які звертаються за допомогою, не відчувають полегшення. У двох третин з них діагноз зберігається після лікування.


Тим часом, з'являється все більше доказів того, що МДМА - заборонений наразі психоделік, основна діюча речовина «екстазі» — може значно зменшити або навіть назавжди позбавити симптомів посттравматичного стресового розладу, у доповненні із психотерапією.


Минулого року вчені оприлюднили вражаючі результати першого з двох клінічних випробувань фази 3. Усі 90 учасників дослідження страждали від важкого ПТСР у середньому понад 14 років. Кожен з них, з інтервалом в один місяць і під наглядом команди з двох терапевтів, отримав три сеанси терапії з використанням МДМА або плацебо. Через два місяці після лікування 67% піддослідних, які приймали МДМА, більше не мали діагнозу ПТСР порівняно з 32%, які приймали плацебо. Як і в попередніх випробуваннях, МДМА не спричинив серйозних побічних ефектів.


Найджел МакКуррі був серед 107 учасників більш ранніх випробувань фази 2. Вони проводилися з 2004 по 2017 рік і спонсорувалися MAPS (Мультидисциплінарна асоціацієя психоделічних досліджень) — групою, яка очолювала подібні випробування в США та за кордоном. Після кількох терапевтичних сеансів із МДМА 56% учасників фази 2 більше не підпадали під діагноз ПТСР. А щонайменше через рік після дослідження ця цифра збільшилася до 67%.


Десять років потому Найджел все ще зараховує себе до тих, для кого терапія виявилася успішною. Свій перший сеанс МДМА-терапії він пройшов у 2012 році під керівництвом Мітхоферів, які з 2000 року працювали з MAPS над розробкою лікування. Він поділився відеозаписом цього сеансу The New York Times. «Я почувався так погано і безнадійно. Я не міг уявити, що МДМА та терапевти зможуть щось змінити», — сказав він.


Друге випробування фази 3 має бути завершено до жовтня 2023 року. Схвалення FDA може послідувати в другій половині 2023 року.


«Ми досі лікуємо ПТСР як хронічне захворювання, але новий підхід дає реальну надію на довгострокове зцілення», — каже Рейчел Єгуда, професор психіатрії та неврології у Школі медицини Ікан на горі Синай Нью-Йорк.


«На відміну від того, що було 20 років тому, зараз є єдине бачення: ми повинні буквально перевернути кожен камінчик при пошуку нових методів лікування ПТСР»

— зазначає доктор Джон Крістал, голова кафедри психіатрії Йельської медичної школи, який не брав участі у дослідженні. Однак, за його словами, результати поки що «дуже обнадійливі», — хоча необхідно дочекатися даних другої фази 3 випробування.



Потреба у нових методах лікування

40-річний Найджел МакКуррі живе в Портленді, штат Орегон, походить із родини військових. За його словами, він вступив у морську піхоту у 2003 році, тому що хотів змінити світ на краще: «Коли я вирушив до Іраку, я вірив, що ми будемо там заради загального блага».


Але незабаром він розчарувався. Замість боротьби за свободу, Найджел охороняв автоколони з нафтою. Він регулярно бачив, як вбивають мирних мешканців. Він пережив вибух, під час якого знепритомнів, і підозрює, що це могло викликати травму мозку. Йому так і не поставили діагноз, тому що симптоми травматичного ушкодження мозку – проблеми з мисленням, сном та настроєм – збігаються із симптомами ПТСР, а в армії немає тестів, які могли б об'єктивно відрізнити ці два стани, розповідає доктор Ксенакіс.


«Я відчував, що даремно наражав своє життя на небезпеку», — говорить Найджел МакКуррі. «Я бачив, як мої друзі помирали просто так, ні за що».

Через два місяці після початку служби Найджел потрапив у перестрілку. Під градом куль і мінометних снарядів він помітив білу вантажівку, що наближалась з протилежного боку. Найджел подав сигнал зупинитися і зробив попереджувальний постріл, але вона продовжувала наближатися.


МакКуррі розстріляв вантажівку. Пізніше він дізнався, що в ній знаходилися дві дівчинки та їх батько. Чоловік вижив, а його доньки – ні. «Смерть цих дівчаток переслідувала мене», — розповідає Найджел.


У 2005 році, під час перерви в службі, МакКуррі звернувся за допомогою до медичного офіцера батальйону щодо проблем зі сном та тривожністю. Лікар проігнорував його побоювання. «І я ніби збожеволів і почав кричати на нього», — розповідає Найджел. Невдовзі після цього його звільнили з шаною на підставі «розладу особистості» - діагнозу, який не був законною підставою для звільнення, і який МакКуррі рішуче заперечував.


Найджел спершу був дуже радий повернутись додому, але незабаром він помітив, що щось не так. У колі друзів та в сім'ї він почував себе напружено. Його легко ображав будь-який натяк на неповагу, і йому все важче було стримувати свій гнів. Коли Найджел дізнався, що майже весь його колишній загін загинув від вибуху придорожньої бомби, він відчув тривожну суміш оніміння та вини. «В той момент все пішло шкереберть», — розповідає він.


Процес адаптації після повернення з війни – справжня боротьба для багатьох ветеранів, але найчастіше — це тиха боротьба. «Солдати не люблять показувати, що у них є якісь проблеми, тому вони схильні мінімізувати серйозність своїх симптомів», — каже доктор Елспет Кемерон Річі, завідувач відділення психіатрії в MedStar Washington Hospital Center та спеціаліст з проблем військовослужбовців та ветеранів. «Багато хто не любить говорити про свої почуття».


Деякі ветерани, включаючи Найджела МакКуррі, також стикаються з феноменом моральної травми. Вона часто виникає поряд із ПТСР і може ускладнювати лікування. За словами доктора Роберта Кофмана, психіатра і капітана ВМС США у відставці, моральна травма розвивається у військовослужбовців, які відчувають відповідальність за дію, яка йде врозріз із їхніми глибокими переконаннями, або нездатність запобігти таким діям. В результаті часто виникає сильне почуття сорому та провини.



Реалістичні нічні кошмари та параноя багато років заважали Найджелу МакКуррі нормально спати. У нього виникли суїцидальні думки. Зрештою, він звернувся за допомогою до клініки у справах ветеранів. Йому поставили діагноз «тяжкий посттравматичний стресовий розлад", і лікарі рекомендували традиційні методи лікування, включаючи терапію та ліки.


Такі методи приносять полегшення деяким пацієнтам з ПТСР, але вони ефективні не для всіх, каже Пола Шнурр, виконавчий директор Національного центру ПТСР при Управлінні у справах ветеранів: «Я вважаю, що поліпшення у цій сфері можливі".


Деякі дослідження показують, що традиційна терапія ПТСР, як правило, менш ефективна для ветеранів і військовослужбовців, що служать, близько 40% з них кидають лікування.


«Патологічне уникнення провокуючих факторів - основна риса ПТСР. А до таких факторів пацієнт може відносити і саму психотерапію»,

— каже доктор Джозеф П'єр, професор психіатрії Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі.


Найджел МакКуррі пробував традиційну терапію, але, за його словами, вона «зовсім не допомогла». Ліки, які йому прописали, лише посилили його симптоми, викликавши серйозні побічні ефекти, включаючи дезорієнтацію та сонливість. Це найчастіше явище при традиційній терапії.


Для тих, кому не допомагають наявні методи лікування, ПТСР може стати хронічним, виснажливим і навіть небезпечним для життя. За словами доктора Кофмана, у США щодня кінчають життя самогубством 17 ветеранів.


«Я пам'ятаю, як сильно хотів, щоб усі страждання просто закінчилися», - розповідає Найджел МакКуррі. «Я ні на що не сподівався. Мені здавалося, що шляхів до порятунку немає. Я просто дуже хотів померти».



Пошук внутрішнього цілителя


Фото: Travis Dove for The New York Times

Коли Найджел вперше почув про терапію з використанням МДМА, він сумнівався у її ефективності. Він зустрівся з Мітхоферами на трьох 90-хвилинних підготовчих сеансах, покликаних встановити довіру та підказати, як реагувати на складні спогади та почуття, які можуть виникнути під час лікування.


Експериментальні сесії мали тривати вісім годин. МакКуррі знав, що прийматиме МДМА, а не плацебо. Але, відповідно до подвійного сліпого протоколу дослідження, ні він, ні лікарі не знали, яку дозу йому призначать. Можливі варіанти варіювалися від дуже низької дози 30 мг до відносно високої 125 мг. Доза Найджела виявилася чимось середнім — 75 мг.


У призначений день сесії в 2012 Найджел намагався розслабитися, а доктор Мітхофер заспокоював його. «Ми говорили про те, що у нас немає жодної програми чи обов'язкового плану на сеанс», — розповідає лікар. «Але деяким людям все одно приємно мати якусь спільну мету, намір».


Голос Найджела здригнувся. «Загальний намір? По суті, я просто хочу глибше розуміти ментальні процеси, то чому я думаю так, а не інакше. Просто спробувати краще зрозуміти себе». Потім він проковтнув таблетку, запив її ковтком води, надів на очі маску і ліг на кушетку. Мелодійна, співуча музика наповнила кімнату.


Приблизно через годину Найджел відчув теплі хвилі, що пробігають тілом, а музика почала звучати прекрасніше ніж раніше. Він відчув, що розслабляється, хоч і почав турбуватися про те, що відбувається.


Незабаром тон музики перестав здаватися привабливим і зазвучав зловісно. МакКуррі захотів зняти з очей пов'язку і попросити Мітхоферів вимкнути музику. «Але потім я згадав, що якщо виникне щось неприємне, я маю просто вдихнути і поринути в це, а не тікати», — згадує він.


Почуття внутрішнього конфлікту наростало і ніби затягнулося у вузол у грудях. Найджел почав із соромом згадувати всі ті випадки, коли він відштовхував друзів, які намагалися бути з ним добрими, й обмірковував, чому він так поводився. Він раптом відчув велику довіру до лікарів та готовність обговорити з ними ці питання.


Найджел зняв маску для очей та описав «цю нову жорсткість», яка з'явилася у нього після повернення з Іраку.


«Що, якщо ви просто дозволите людям бути добрими до вас?» — м'яко запитала пані Мітхофер.


«Мені довелося б відмовитися від контролю над своїм життям в деяких ситуаціях», — відповів МакКуррі.


«Як це буде виглядати - відмова від контролю? Якщо хтось намагається бути добрим до вас?»


«Це може бути хорошим досвідом. Але я спершу зводжу стіни між собою та людьми - а потім думаю про це», — сказав МакКуррі.


Травма може призвести до стійких змін у генах, гормонах та мозку, за словами доктора Єгуди з Школи медицини Ікан.

Наприклад, у людей із ПТСР часто спостерігається підвищений рівень гормонів стресу, а також підвищена активність амігдали – області мозку, пов'язаної з обробкою загроз та небезпеки.


Негативний досвід може дуже змінити організм. Але, рівнозначно, не менш сильний позитивний досвід може зробити те саме. За словами доктора Єгуди, для багатьох людей МДМА-терапія забезпечує саме таке перезавантаження, що трансформує.


Але самостійний прийом МДМА, як і традиційних ліків, не призводить до автоматичного полегшення ПТСР. Швидше, препарат – у поєднанні з терапією – каталізує вроджену здатність пацієнта до психологічного лікування.


Доктор Мітхофер порівнює цей процес із тим, як імунотерапія допомагає боротися з раком. «Ми стимулюємо власні здібності організму до захисту та зцілення», — каже він.


Вчені досі не до кінця розуміють, як МДМА каталізує процес лікування. Дані, отримані в результаті дослідів на мишах, показують, що психоделік відкриває те, що неврологи називають «критичним періодом»: час, зазвичай у дитинстві, коли мозок найбільш гнучкий й здатний до навчання.


«МДМА дозволяє вам провести когнітивну переоцінку та переформулювати власну розповідь, якою ви оточили травму»,

— говорить доктор Гюль Делен, нейробіолог з Університету Джона Хопкінса і старший автор результатів дослідження, які були опубліковані в журналі Nature у 2019 році.


В офісі Мітхоферів Найджел МакКурі зрозумів: причина, через яку він відгороджувався від людей, полягала в тому, що близькість передбачає довіру, а вона означає відмову від контролю. В Іраку крайня самодостатність та недовіра до інших були захисними механізмами, які допомогли йому вижити. І ці помічники воєнного часу перетворилися на справжніх неприятелів у мирному житті.


«Ось що таке ПТСР», — зазначив доктор Мітхофер, коли вони втрьох обговорювали осяяння, що прийшли до Найджела. — «Ви знаєте, що повернулися з війни, але якась частина вас ще не усвідомлює цього».


Різні шляхи до зцілення


Фото: Marissa Leshnov for The New York Times

Досвід терапії з використанням МДМА не для всіх такий простий, як для Найджела МакКуррі.


Під час служби у В'єтнамі Джон Рейссенвебер зазнав тяжких поранень під час вибуху міномета і випадково вбив дворічного хлопчика. Він повернувся додому іншою людиною: завжди на взводі і «одним із найтоксичніших людей у ​​світі», — згадує він. Джон, як і Найджел, відчував постійну потребу у контролі та звертався до алкоголю у пошуках втіхи.


Райссенвебер, якому зараз 73 роки, ніколи не замислювався про те, чи його почуття і поведінка пояснюються ПТСР.

Він вважав, що «якщо в тебе стресовий розлад — ти слабак».

В 2017 році дружина переконала Джона звернутися до психіатра, який поставив йому діагноз ПТСР. Незважаючи на регулярні візити до лікаря, його психічне здоров'я не покращилося. У 2019 році він взяв участь у випробуванні Фази 3 терапії з використанням МДМА.


Райссенвебер побоювався, що психоделік змусить його «справді вийти з себе», коли приступав до першої з трьох сесій з терапевтами, які пройшли навчання за програмою MAPS у Сан-Франциско. Другий сеанс також пройшов добре.


«Я міг вийти на вулицю і відчути подих вітру на своїй шкірі», — розповідає Джон. «Я міг сконцентруватися на комусь і уявити, про що він думає».


Але на третьому та останньому сеансі Райссенвебер вирішив безпосередньо зустрітися зі своєю травмою, яка набула форми чорної ями. «Ти більше не можеш від неї ховатися», — сказав він собі і стрибнув до неї. Але замість того, щоб, як він очікував, пройти через яму до світла, він застряг у темряві та жахнувся.


Після цього Джон більше тижня не міг спати. Іноді його починало трусити ні з того, ні з сього. Зрештою, психотерапевт допоміг Джону усвідомити, що яма уособлювала його гнів та образу. «Я досі переживаю цей випадок», – сказав він.


Незважаючи на труднощі, Райссенвебер вважає, що досвід МДМА-терапії змінив його життя на краще. Тепер йому допомагає традиційна терапія. Він зміг встановити глибокі стосунки з іншими людьми, включаючи свою дружину, яку він називає своїм ангелом-охоронцем. «Це допомогло мені зрозуміти, що мої образи та страхи мають причину, і що я можу змінити те, що відбувається», — сказав він.



Ясність та співчуття


Фото: Amanda Lucier for The New York Times

«Повітряна карта свого розуму» — так Найджел Макуоррі описує підсумки першого сеансу своєї терапії за допомогою МДМА. «Все було так заплутано, що я навіть не знав, з чого почати», — сказав він Мітхоферам. Тієї ночі він міцно спав, і його проблеми зі сном більше не поверталися.


Під час одного з наступних сеансів із МДМА Найджел повернувся до спогадів про двох дівчат, яких він випадково вбив. Він побачив, що приховував сам величезну ненависть за те, якою людиною він став в Іраку. Він зміг замінити зневагу, яку він відчував до «морпіха Найджела», на співчуття.


Нещодавно Найджел МакКуррі став батьком і після майже 10-річної бюрократичної боротьби переконав ВМС виправити причину його звільнення. Тепер замість «пасивно-агресивного розладу особистості» у документах стоїть правильний діагноз: ПТСР.


Найджел досі іноді відчуває пригніченість у стресових ситуаціях і «просто починає подумки вимикатися». Але тепер він уміє розпізнавати це почуття відразу і краще долати його.


«Для мене дуже важливо, щоб досвід, яким я ділюся, використовувався для того, щоб показати людям: надія є», — каже МакКуррі. «Я робитиму все можливе, щоб підтримати цю терапію, доки вона не буде легалізована».



Переклад статті опубліковано з дозволу The New York Times.




0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі
bottom of page